Найгірші ідеї п’яти великих філософів
Автор: Скоті Гендрикс, американський журналіст.
Великі уми не захищені від поганих ідей, починаючи від примітивної космології Аристотеля і до «наукового» расизму Імануїла Канта.
Основні тези
Деякі філософи були настільки великими, що вони завжди матимуть вплив на людську думку.
Але навіть у найвидатніших філософів світу були дуже невдалі ідеї.
Ось п’ять найгірших ідей, від примітивної космології Аристотеля до «наукового» расизму Імануїла Канта.
Деякі філософи настільки великі, що їхні ідеї завжди матимуть вплив на людську думку. Однак це не означає, що вони були геніями все своє життя. В цій статті ми розглянемо найгірші ідеї п’яти найвидатніших філософів світу.
Платон: непослідовний сексизм
Західну філософію описують як «низку приміток до Платона». Його вплив на людське мислення важко переоцінити. Він писав майже про все, і його ідеї вплинули на широкий спектр галузей, від християнства до хімії.
Можливо, найвідомішим твором Платона є «Держава», у якому його вчитель Сократ дає визначення справедливости. Попутно він описує ідеальне місто, природу душі та історію про чарівний перстень, який робить невидимим того, хто надягне його. Хоча його утопічне місто є тоталітарним кошмаром, будь-хто, хто довів свою спроможність, одного дня міг би очолити його як філософ-цар — включаючи жінок. Він навіть стверджував, що освіта має бути однаковою для чоловіків і жінок, якщо вони хочуть використовувати однакові інструменти та виконувати ту саму роботу.
Цей фемінізм, який для стародавньої Греції був надзвичайно радикальним, розгорнуто в його праці «Закони». У цьому тексті він припускає, що душі, які є важливою частиною особистости, не мають статі. Як наслідок, коли йдеться про розум людини, чоловіки та жінки мають бути загалом рівними. Звичайно, люди не однаково розумні, але біологічна стать не є чинником.
Однак його міркування про гідність та рівноправність жінок непослідовні. Це можна знайти навіть у тому ж творі «Держава», де, недалеко від того місця, де він пише, що жінки здатні керувати ідеальним містом, він також стверджує, що жінки гірші за чоловіків у більшості видів діяльности. У «Тимеї», де він розвиває ідеї «Держави», обговорюючи фізичний світ і розповідаючи історію Атлантиди, Платон стверджує, що боягузливі чоловіки після смерті перевтілюються в жінок через свою поведінку — це кидає тінь на фемінізм філософа. У своїх працях він також загалом вважає жінок потайними, слабшими, меншими та емоційними. До витонченішої критики належить спостереження про те, що Платон загалом зображує Сократа, який веде дискусії лише з чоловіками.
Емілі Г’юм Коузі з Мельбурнського університету припускає, що Платон міг помітити, що жінки зазвичай мали менше досягнень, ніж чоловіки в Стародавній Греції, і просто сплутав атенський сексизм із природними здібностями. У статті, опублікованій у часописі Feminist Studies, Кристин Ґарсайд Ален припускає, що Платона можна вважати послідовним, якщо зосередитися на безсмерті душі, а відмінності між чоловіками та жінками розглядати як результат їхніх втілень. У будь-якому випадку остаточний результат все ще вельми суперечливий.
Аристотель: примітивна космологія
Аристотель — зірковий учень Платона, наставник Олександра Македонського та автор першої гідної книжки з логіки. Цей філософ здобув славу, з якою важко зрівнятися. Хоча багато його ідей пішли на другий план, деякі з них все ще мають своїх прихильників.
Однією з ідей, яка на сьогоднішній день не має прихильників, є його погляд на космос. Аристотель помістив Землю в центр Всесвіту, стверджуючи, що всі планети є досконалими об’єктами без вад і що ці об’єкти рухаються навколо Землі по ідеальних колах у своїх власних незмінних небесних сферах.
Зрозуміло, що Аристотель жив задовго до сучасної астрономії, але його міркування були вкрай помилковими. Аристотель визначив, що Земля не рухається і що все інше має рухатися навколо неї, спостерігаючи за розташуванням зірок у різні пори року. Він міркував, що якби Земля рухалася, то зірки злегка змінили б своє розташування на небі (під час руху Землі), таке явище, відоме як паралакс.
Він знав, що зірки здавалися би нерухомими, якщо вони знаходяться на дуже великій відстані від Землі, що обертається. Однак він майже одразу відкинув думку про те, що Всесвіт був таким великим. Аристотель також стверджував, що Земля є єдиним місцем, де є життя у Всесвіті, бо вона знаходиться в центрі і тому є особливою. Це міркування по колу: висновок про те, що Земля особлива, використовується для доказу того, що Земля особлива.
Імануїл Кант: «науковий» расизм
Важко переоцінити значення Імануїла Канта у філософії. Він писав практично на будь-яку тему, яка була тоді відома, він вирішив основні проблеми метафізики та епістемології, а його етика служить основою для багатьох сучасних ідей. Однак він неспроста опинився у цьому списку, і ця причина — «науковий» расизм.
У своїх доводах Кант спирався на медичну теорію гуморів — це ідея про те, що існують чотири життєво-важливі рідини — кров, флегма, жовта жовч і чорна жовч. Згідно теорії дисбаланс цих рідин часто спричиняє хвороби, а температура та погода можуть на нього впливати. На основі цих гуморів Кант розділив світ на чотири раси. Він стверджував, що білі користуються багатьма перевагами і що корінні американці та африканці приречені на рабство. Він виступав проти міжрасових шлюбів, оскільки стверджував, що це погано обернеться для білих людей, і він міркував про те, як перевага білої раси призведе до того, що вона житиме найдовше.
Хоча це не було чимось безпрецедентним — теорія особистости, заснована на гуморах, вже існувала, — поняття Канта було новим і вийшло за межі будь-якого тогочасного застосування чи перетлумачення гуморизму. Наприкінці свого життя погляди Канта дійсно змінилися, і він почав розглядати ідею про те, що, можливо, різні раси мають різні моральні статуси, хоча він все ще залишався вельми упередженим на користь європейців. Він також почав критикувати колоніалізм.
Джон Стюарт Міл: приватно керований імперіалізм
Джон Стюарт Міл — англійський філософ, член парламенту та економіст ХІХ століття. Він добре відомий своїм утилітаризмом і відданістю ліберальним ідеалам.
У своїй, мабуть, найпопулярнішій праці «Про свободу» він доводить важливість особистої свободи від державного та суспільного панування. Лише це, стверджує він, може забезпечити повноцінний розвиток особистости та виховання генія. Він наводить подібні аргументи в «Роздумах про представницьке врядування», але вони стосуються політичних, а не суспільних свобод. Він стверджує, що без самоврядування та свободи вибору життєвого шляху, особистість стоїть на місці і не може рости. Динамічне суспільство вимагає, щоб людям було надано свободу та демократію.
Однак він не повністю поширює це поняття на країни та народи, які, на його думку, не були до цього готові. Наприклад, у його праці «Про свободу» він виступає за «доброзичливий деспотизм» у деяких країнах, стверджуючи, що ними повинні керувати більш освічені іноземці, бо місцеві жителі не здатні до самоврядування. Нібито це приведе їх до стану, коли вони зможуть урядувати самостійно. Він висловлює подібні зауваження в «Роздумах про представницьке врядування», де прямо зазначає, що Китаю потрібне іноземне правління, щоб повернути його на шлях прогресу.
Хоча Міл рішуче виступав проти рабства в США, він більш неоднозначно ставився до його використання в інших країнах. Ба більше, виступаючи проти того, щоб держава робила те, що могли робити окремі особи, він вважав, що його колишній роботодавець, Ост-Індійська компанія, має керувати Індією замість британського уряду. Пізніше в житті він критикував деякі операції компанії та ставив під сумнів британський колоніалізм.
Ґотфрид Вільгельм Ляйбніц: ми живемо в найкращому з усіх можливих світів
Ґотфрид Ляйбніц, який одним з перших винайшов диференціальне числення, розробив механічні калькулятори та описав конструкції комп’ютерів, запропонував вельми невдале вирішення проблеми зла: ми живемо в найкращому з усіх можливих світів.
Його аргумент по суті полягав у тому, що всемогутній, всезнаючий Бог може створити будь-який Всесвіт, який забажає. Якщо цей Бог також ідеально добрий — як той, у якого вірив Ляйбніц, — Бог вибере найкращий Всесвіт, який тільки можна створити. Тому цей Всесвіт повинен бути найкращим з усіх, які тільки можуть існувати.
Крім того, Ляйбніц описав зло як відсутність добра. Він вважав, що будь-яке зло, яке дійсно існує, необхідне для існування добра. Наприклад, він стверджував, що контраст між добром і злом дає нам можливість краще оцінювати добро і тим самим посилює його. Якби було менше зла, ми менше б помічали добро у світі. Отже, хоч у світі є зло, але також світ повинен мати найбільшу теоретично можливу кількість добра.
Невдовзі люди зрозуміли, що у світі занадто багато страждань, щоб цей аргумент міг здатися розумним. Вольтер, видатний філософ доби Просвітництва, карикатурно представив ідею Ляйбніца у своїй книжці «Кандид»: у ній зображено групу оптимістів, які потерпають від постійних негараздів, однак вдають, що Ляйбніц був правий. Інші філософи також долучилися до справедливої критики. Християнський філософ Елвін Плантінґа зазначив, що Бог міг би додати ще одну праведну людину, покращивши світ за невелику ціну. Бертран Расел стверджував, що аргумент Ляйбніца є суперечливим, бо передбачає, що зло є як добром, так і відсутністю добра.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «The worst ideas of 5 great philosophers» на саіті Big Think 20 жовтня 2022 року.
Переклала Ангеліна Зінькова