Проксеміка

Англ.: proxemics; нім.: Proxemik; ісп.: proxémica; франц.: proxémique.1. Міра просторуПроксеміка як дисципліна зародилася нещодавно в Америці [Голл (Hall, 1959,1966)]. Вона вивчає архітектоніку простору, в якому перебуває людина: його типи,дотримання дистанції між персонажами, організацію житла, структурування простору в службому приміщенні або в кімнаті. Голл розрізняє:– фіксований (fixed-feature space), чи інакше архітектурний простір;– напівфіксований простір (semi-fixed feature space) – розташування предметівв одному місці;– неформальний (informal space), або міжособистісний простір (стосунки міжперсонажами встановлюються за чотирма основними критеріями: інтимні стосунки– менше 50 см, особисті – від 50 см до 1.50 м, соціо-культурні – від 1.50 до 3.50 м,публічні стосунки – на відстані людського голосу).Голл вважає за доцільне розглядати вісім варіантів проксеміки поведінки індивідів:– загальна поза тіла (залежно від статі);– кут орієнтації партнерів;– дистанція між тілами, визначена руками;– контакт між тілами за формою та інтенсивністю;– обмін поглядами;– відчуття тепла;– слухові відчуття;– інтенсивність голосу.

2. Театральна проксемікаРозглядаючи театр у розрізі цих категорій, можна з’ясувати, який саме тип простору (фіксований/рухомий) вибрано в поставі, як постава кодує просторові дистанції між актантами, між акторами й предметами або між сценою та залом. Виконуючи функцію мімезису соціальної взаємодії, театр дотримується певних просторовихзаконів, і кожна зміна кодів стає значущою. Окрім способів показу на сцені відтворених просторів, проксеміка визначає, яка дистанція (психологічна / символічна, ане просто геометрична) розділяє сцену і зал, як постава наближає чи віддаляє зал тасцену та з якою естетичною й ідейною метою. Відтак можна побачити, як жест, голос, освітлення модулюють відстань і створюють ефекти сенсу.Театральна постава зупиняється на виборі певного типу просторових стосунківміж персонажами/акторами, соціального статусу, статі тощо. Кожна сценічна естетика володіє своїм кодом імпліцитної проксеміки, а спосіб візуалізації коду на основі просторових і ритмічних стосунків між акторами впливає на прочитання тексту(процес його висловлювання*) та сприймання. Різні постави по-різному відтворюютьпроксеміку одного й того самого драматурга: цей факт можна було констатувати впоставах Вітеза, М.Ермона, Ж.-К.Фолла та Ґрюбера п’єс Расіна. Ці режисери (кожену своїй поставі) вводить власний строгий код дистанцій та рухів. У театрі на сценізбираються люди, які “нормально” не пізнали б один одного. Відтак конкретно іконізуються й демонструються соціальні стосунки: способом дивитися один на одного, говорити між собою, відштовхувати когось від себе, маніпулювати один одним.Шляхи та траєкторії цих людей вписуються в сценічний постір. Інколи режисер таким чином зображає їхній приватний, соціальний і неусвідомлений шлях, а траєкторії та наміри вписуються у виставу, нагадуючи рисунок, партитуру*, яку лише вони спроможні написати й адекватно розшифрувати. Шлях персонажа (Вітез) відбито в його рухах та рисунку на підлозі.3. Програма майбутньої проксемікиМетодологічне зіставлення проксеміки й досліджень ритму* та простору сценічного висловлювання* дає можливість запропонувати таку програму:а) Міра й план дистанції між мовцями, рисунок їхнього переміщення, оцінкаїхніх ритмів.б) Встановлення просторів з анґажованим актором (простір*, анкетування*).в) Формалізація ситуації процесу висловлювання (погляд, дистанція, змінністьдискурсу, невербальне спілкування, інтонація, вписування дискурсу в простір тапростору в дискурс).г) Відносно активна участь актора й глядача.ґ) Архітектура поглядів* і тіл акторів, реалізація глобального сценічного процесу висловлювання з урахуванням процесів індивідуального висловлювання різнихозначальних систем (у Брехта “ґестус подачі”).д) Уписування голосу в простір, відношення голосу до глядачів (залежно відактора й місця глядача в сценографічному просторі).Літ.: “Langages”, 1968; K. Scherer, 1970; Schechner, 1973 a, 1977; Cosnier, 1977; Pavis, 1981 a; Sarrazac et al., 1981.