Програма

Англ.: program; нім.: Programmheft; ісп.: programa; франц.: programme.

1. Метаморфози програмиПрограма, яка існує в наш час, є досить недавнім винаходом. Починаючи відXVI ст., серед населення часто роздавали аркуші паперу з інформацією про виставу.Власне програми, які дарують або продають публіці перед спектаклем, датуютьсяХІХ ст. Форма та зміст програм бувають різними залежно від країни.Навіть протягом останніх тридцяти літ функція програм постійно змінюється.Тепер маємо стільки ж програм, скільки існує театрів.Мета програми – інформувати публіку щодо прізвищ акторів і режисера; часом у них подається резюме вистави, рекламні вставки допомагають театрові отримати додатковий заробіток хоч би й для покриття витрат на друк програм… У когоне стрепенеться серце при погляді на глазурований папір з рекламою відомих марок парфум, зі світлинами кінозірок у повсякденному одязі чи світськими церемоніалами міщанського театру?2. Програмування поглядівПрограми національних театрів та експеримантальних труп справляють абсолютно інше враження. В них розміщено роздуми режисера або драматурга, довгіуривки з критичних рецензій чи літературних текстів для пояснення підтексту вистави. Таким чином, отримуємо цілий трактат про поставу поза самою виставоюразом із текстом п’єси, вказівками до постави і справжніми парафразами сценічноїтворчості. Незважаючи на потребу в такому критичному багажі, існує надто великанебезпека щодо програмування позицій глядачів і словесного навіювання аудиторіїпевних міркувань. Глядач, переглянувши виставу, мав би відчути їх, бо інакше віннеправильно зрозуміє гру й не отримає насолоди.Чи варто читати перед виставою ці “довідки”? Адже сприймання може змінитися в певному напрямі, ба навіть збідніє; проте може бути й так, що публіка, позбавлена цього супровідного тексту, не збагне тактики чи інакше – скерованості постави. Вибір і цитування текстів, поданих як унаочнення, іноді стають інтертекстом,конче потрібним для розуміння постави: хто не читав цитування Жіскара д’Естенав заголовку програми п’єси “Британік”, поставленої в театрі “Ля Салямандр”, той,очевидно, втратив можливість відчути іронічно перчений тон сценічної інтерпретації. Перебуваючи на двох “стільцях” між драматургічним аналізом та поставою, програма розмиває межі між драматичним текстом і тією ж поставою. Програми деяких театрів (здебільшого знаменитих, наприклад, в Бохулі, Штуттґарті, Страсбурзі) виходять у вигляді книжечок з досить повною інформацією про твір, який ставиться на сцені. Тільки деякі часописи й театри беруться за спеціалізоване видання програм з вичерпним ілюструванням і коментуванням вистави. Іноді режисери, усвідомлюючи небезпеку надто “вченого” надання інформації, обмежуються цитуванням інших текстів того самого драматурга чи інших творів, що пояснює інтертекстуальну творчість режисера й показує шлях, який обрали реалізатори вистави під час репетицій (наприклад, Вітез, Ляссаль, Дж. Стайн).

Програма завжди досить чітко прояснює стратегію, герменевтичне прагненняабо свій власний образ, проте обов’язково слід пильнувати, щоб не уподібнити супровідний текст до тексту вистави у такій формі, в якій його сприймає й творить для себе глядач. Програма – це не фраґмент Євангелія. Драматург Даніель Бенеар вважав (теоретично), що “дотримування двозначностей у дусі Маріво” знайомило глядачів із поставою (“Подвійна неточність” у режисурі Мішеля Дюбуа), але без уточнення нюансів. Якщо програма не виконує інформаційної функції, а відтак функції реклами, вона ризикує скотитися до розповіді про театр, відвернувши увагу глядача від пульсу театру, немов “рентгенівських променів”, й перевівши цього глядача в позицію читача, який не кориться впливові сцени.