Сьогодні День пам’яті жертв політичних репресій
Сьогодні День пам’яті жертв політичних репресій, коли заведено вшановувати пам’ять людей, які загинули або постраждали внаслідок політичних репресій. В Україні цей день відзначається кожної третьої неділі травня.
Українські Новини розповідають про історію виникнення цього пам’ятного дня.
Історія виникнення пам’ятного дня
Раніше пам’ять жертв політичних репресій українці вшановували в День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій.
Ця пам’ятна дата з’явилася, коли 31 жовтня 2000 року президент Леонід Кучма перейменував День пам’яті жертв голодоморів на "День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій".
Як окрема пам’ятна дата День пам’яті жертв політичних репресій з’явився після указу президента Віктора Ющенка від 21 травня 2007 року, який вирішив розділити в часі дні пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій.
У результаті День пам’яті жертв голодоморів залишився четвертою суботою листопада, а кожної третьої неділі стали вшановувати пам’ять тих, хто постраждав від репресій.
Биківнянські могили
Найбільшим в Україні "свідком" репресій, терору та масових убивств є національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили".
Він розташований у Дніпровському районі Києва за кілька кілометрів від нині неіснуючого селища Биківня, від якого й отримав свою назву.
З 1937 року та до окупації Києва німецькими військами 1941 року це місце використовувалося НКВС (Народний комісаріат
внутрішніх справ СРСР) як "спецділянка" для поховання жертв сталінських репресій.
А 1940 року Биківнянський ліс став місцем поховання розстріляних поляків із "катинського списку".
У 2009 році Служба безпеки України встановила імена та прізвища 14,191 людини, похованої в районі Биківні.
На сьогодні відомі імена 18,500 осіб, яких було страчено в київських в’язницях і поховано в цьому місці.
При цьому вчені вважають, що поблизу Биківні можуть бути поховані тіла від 50 до 100 тисяч осіб, репресованих радянською владою.
Не тільки Биківня
На жаль, Биківнянські могили не єдине подібне місце на території сучасної України. По всій країні розкидані місця масових поховань людей, які зазнали репресій радянської влади.
Найбільші з них:
- П’ятихатки в Харкові;
- Рутченкове поле в Донецьку;
- Дем’янів лаз на Прикарпатті;
- Суча балка на Луганщині;
- Урочище Триби на Полтавщині;
- Халявин біля Чернігова.
Також братські могили репресованих є у Вінниці, Умані, Житомирі, Бердичеві, Львові, Запоріжжі, Одесі та багатьох інших містах країни.
Жертви політичних репресій
Жертвами радянського тоталітаризму стали представники всіх соціальних верств українського суспільства — від робітників і селян до інтелектуальної еліти.
Нижче наведено список лише небагатьох відомих особистостей, які стали жертвами політичних репресій:
- Сергій Каргальський — український актор і організатор театральної справи. У різні роки — директор Харківської та Одеської опери, художній керівник Київського театру музичної комедії.
- Володимир Дудруковський — український громадський діяч, літературознавець, мовознавець і педагог. Керував Першою українською гімназією імені Тараса Шевченка в Києві.
- Михайло Іванів — військовий і політичний діяч, генерал-майор царської армії, генерал-хорунжий Армії УНР.
- Федір Крижанівський — український політичний діяч. Один із засновників Української Центральної Ради.
- Вероніка Черняховська — українська поетеса, перекладачка, онука драматурга Михайла Старицького.
- Андрій Бандера — священик Української греко-католицької церкви, батько Степана Бандери.
- Володимир Гагенмейстер — український живописець, графік, ілюстратор, педагог, мистецтвознавець і видавець.
- Олександр Пучковський — український оториноларинголог, доктор медичних наук, професор. Розробник української медичної термінології.
- Теофан Черкаський — політичний діяч, міністр преси та пропаганди УНР в уряді Ісаака Мазепи.
- Михайло Бойчук — художник і педагог. Засновник "бойчукізму" — культурно-мистецького явища в історії мистецтва в 1910-1930-х роках.
Розстріляне відродження
Розстріляне відродження — так називають одну з найстрашніших сторінок української історії. Йдеться про фізичне знищення радянською владою представників української інтелігенції.
Початком масового винищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12-13 травня відбулися арешт Михайла Ялового та самогубство Миколи Хвильового, у харківському будинку "Слово".
Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стали масові розстріли, вчинені 3 листопада 1937 року.
Тоді за один день представниками НКВС було розстріляно Леся Курбаса, Миколу Куліша, Матвія Яворського, Володимира Чеховського, Валер’яна Підмогильного, Павла Пилиповича, Валеріана Поліщука, Григорія Епіка, Мирослава Ірчана, Марка Вороного, Михайла Козоріса, Олексія Слісаренка, Михайла Ялового та інших.
Точна кількість жертв періоду "Розстріляного відродження" невідома. За деякими даними, це число сягало 30 тисяч осіб.